Справи з визначення місця проживання дитини

Правові норми, що підлягають застосуванню при вирішенні спору

- Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 р., ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р.;

- принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р.;

- ст. 29 Цивільного кодексу України;

- ст. ст. 19, 160-163 Сімейного кодексу України;

- Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-III;

- Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 р. № 20/95-ВР;

- пункт 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207;

- пункти 3, 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866;

 

Узагальнена судова практика, правові позиції судів вищих інстанцій

- п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” від 21.12.2007 № 11;

Варто звернути увагу, що до 2012 року, якщо батькові і вдавалося отримати позитивні рішення в судах першої та / або апеляційної інстанціях, то вищі суди, керуючись принципом 6 Декларації, практично в 100% випадків дитину залишали з матір'ю. І тільки в 2012 році при перегляді справ Вищий спеціалізований суд України (ВССУ) відійшов від дискримінаційного принципу пріоритету прав матері і прийняв ряд прогресивних рішень на користь батька. При цьому суд керувався Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (Конвенція) і закріпленим у ній принципом найкращого забезпечення інтересів дитини, чим докорінно змінив усталену роками практику.

Так, в ухвалі від 11 травня 2012 у справі № 6-41653св11 ВССУ зазначив, що при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини необхідно виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. При цьому слід враховувати не тільки принцип 6 Декларації, а й Конвенцію та положення національного законодавства (посилання).

- Правова позиція Верховного суду України у справі про визначення місця проживання дитини (ухвала від 27.01.2010 р. у справі №6-480св09);

- Правова позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про визначення місця проживання дитини (ухвала від 11.05.2012 р. у справі № 6-41653св11).

Верховний суд України сформував правову позицію:

Залучення органу опіки і піклування як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та подання таким органом до суду письмового висновку щодо розв'язання спору є обов'язковим. Висновок повинен бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписується головою (заступником голови) та скріплюється печаткою. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані такі документи:

1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;

2) свідоцтво про народження дитини;

3) медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток.

Відсутність такого висновку або його неналежне оформлення є підставою для скасування судового рішення (посилання).

 

Підсудність

Позов подається за місцем проживання (перебування) відповідача (ст. 109 ЦПК України).

 

Ставка судового збору

- 0,4 розміру прожиткового мінімуму.

 

Позивач

- Один з батьків;

- Баба, дід або інші родичі;

  • - Органи опіки і піклування.

    Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, у вказаних справах виступає Орган опіки і піклування, оскільки він повинен подати до суду письмовий висновок щодо варіантів розв'язання спору.

 

Відповідач

- Другий з батьків;

- Ін. особа, з ким проживає дитина;

- Особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінила її місце проживання.

 

Предмет доказування

Необхідно довести, що проживання з позивачем відповідає інтересом дитини, що визначається через доказування таких фактів:

- сумлінне ставлення до батьківських обов'язків;

- особисту прихильність дитини (з ким з батьків дитина бажає проживати);

- вік дитини;

- стан здоров'я дитини;

- наявність самостійного доходу;

- наявність особистого житла;

- можливість забезпечувати матеріальні та духовні потреби дитини;

- відсутність шкідливих звичок, ведення здорового образу життя,

- інші обставини, що визначають доцільність проживання дитини з позивачем (неможливість забезпечити потреб дитини, ведення аморального способу життя, зловживання спиртними напоями другого з батьків).

 

Приблизний перелік доказів

- Свідоцтво про народження дитини;

- Медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;

- Акт обстеження умов життя позивача, складений за місцем його проживання;

- Довідка з дитячого садка, школи про участь позивача у вихованні дитини;

- Рішення суду про розірвання шлюбу;

- Довідка про заробітну плату позивача;

- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (житло);

- Витяги про юридичні особи, корпоративні права в яких належать позивачу;

- Довідка про дохід від дивідендів;

- Довідка з банку про наявність коштів на поточному рахунку позивача;

- Характеристика позивача з місця роботи.


  • Варто звернути увагу, що до 2012 року, якщо батькові і вдавалося отримати позитивні рішення в судах першої та / або апеляційної інстанціях, то вищі суди, керуючись принципом 6 Декларації, практично в 100% випадків дитину залишали з матір'ю. І тільки в 2012 році при перегляді справ Вищий спеціалізований суд України (ВССУ) відійшов від дискримінаційного принципу пріоритету прав матері і прийняв ряд прогресивних рішень на користь батька. При цьому суд керувався Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (Конвенція) і закріпленим у ній принципом найкращого забезпечення інтересів дитини, чим докорінно змінив усталену роками практику.

    Так, в ухвалі від 11 травня 2012 у справі № 6-41653св11 ВССУ зазначив, що при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини необхідно виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. При цьому слід враховувати не тільки принцип 6 Декларації, а й Конвенцію та положення національного законодавства (посилання).

  • Верховний суд України сформував правову позицію:

    Залучення органу опіки і піклування як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та подання таким органом до суду письмового висновку щодо розв'язання спору є обов'язковим. Висновок повинен бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписується головою (заступником голови) та скріплюється печаткою. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані такі документи:

    1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;

    2) свідоцтво про народження дитини;

    3) медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток.

    Відсутність такого висновку або його неналежне оформлення є підставою для скасування судового рішення (посилання).

  • Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, у вказаних справах виступає Орган опіки і піклування, оскільки він повинен подати до суду письмовий висновок щодо варіантів розв'язання спору.

Підписки

Подивитися усі підписки