Справи, що виникають з договорів про надання туристичних послуг

Правові норми, які підлягають застосуванню

- Закон України “Про туризм”, за редакцією від 11.02.2015 р.;

- Закон України “Про захист прав споживачів”, за редакцією від 01.01.2016 р.;

- ст. ст. 1209 — 1211 Цивільного кодексу України;

- Наказ Міністерства інфраструктури України № 465 від 10.07.2013 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності”.

Судова практика

- Постанова Пленуму Верхового Суду України № 5 від 12.04.1996 р. “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”;

- Судова практика Верховного Суду України з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009-2012 рр.), від 01.02.2013 р.;

  • - Постанова Верховного Суду України № 6-42цс13 від 03.07.2013 р.

    Стаття Л.Д. Руденко та В.В.Манзюк "Щодо відповідальності суб'єктів туристичної діяльності" (посилання).

Підсудність

- позови до фізичної особи представляються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування, до юридичних осіб — за їхнім місцезнаходженням (ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України);

- позови про захист прав споживачів можуть також пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України).

Розмір ставки судового збору

 

- споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав ( ч. 3 ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів”).

Позивач

- сам споживач (турист);

- Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів;

- органи місцевого самоврядування;

- громадські організації споживачів.

Відповідач

 

  • - виконавець туристичних послуг.

    Тривалий час проблемним було питання визначення належного відповідача, оскільки існувала неоднозначність у питанні розподілу зобов'язань та відповідальності між туроператором і турагентом перед замовником туристичних послуг. Суди наголошують, що для вирішення цього питання необхідно враховувати положення статті 20 Закону України «Про туризм», відповідно до якої відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування перед туристом несе туроператор. Тобто, за невиконання та за якість виконання зобов’язання за договором про реалізацію туристичного продукту, укладеним турагентом як від імені туроператора, гак і від свого імені, несе туроператор. Указане положення щодо туристичного продукту діє незалежно від того, хто має надати чи надав ці послуги (звичайно, якщо іншим законом чи нормативно-правовим актом не передбачено, що відповідальність перед туристом несе третя особа). Посилання.

Предмет доказування

 

- чи мало місце замовлення послуги;

- чи надавалася інформація про послугу і яка саме;

- факт надання відповідачем послуг неналежної якості чи надання таких послуг з порушенням строків;

- факт звернення позивача до відповідача з вимогою про усунення наслідків наданих послуг неналежної якості чи надання послуг з порушенням строків;

- надання неякісних чи несвоєчасних послуг сталося не в результаті вини туриста, третіх осіб, не пов'язаних з наданням послуг, форс-мажорних обставин;

  • - факт заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача;

    Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно для того аби встановити факт наявності моральної шкоди та підтвердити її належними доказами, необхідно враховувати положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1999 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

- причинно-наслідковий зв'язок між наданням неякісних чи несвоєчасних послуг і шкодою, завданою позивачу.

Приблизний перелік доказів

- документи, які підтверджують факт укладення договору (договір на туристичне обслуговування, квитанції, квитки, ваучер, тощо);

  • - документи, що підтверджують неналежне надання послуги відповідачем (претензія до виробника послуг з зазначеними вимогами, показання свідків та ін.);

    Якщо для надання доказів необхідно використовувати інформацію, яка міститься на Інтернет-сайтах, то судова практика зазначає наступне: "Статтею 188 ЦПК установлено порядок дослідження звуко- та відеозапису, проте процесуальним законодавством не врегульовано порядок дослідження інформації, що міститься в комп'ютерній мережі. Видається правильною практика судів, які проводять дослідження Інтернет-сайту за правилами ст. 188 ЦПК" (посилання).

- відповідь виробника послуг на претензію;

- докази, що підтверджують збитки споживача, понесені ним внаслідок недоліків наданих послуг або несвоєчасного їх надання (довідки, квитанції, чеки, договори і т.д.);

- докази, що підтверджують факт заподіяння моральної шкоди позивачу (довідки, листи, висновок експерта тощо).

  • Стаття Л.Д. Руденко та В.В.Манзюк "Щодо відповідальності суб'єктів туристичної діяльності" (посилання).

  • Тривалий час проблемним було питання визначення належного відповідача, оскільки існувала неоднозначність у питанні розподілу зобов'язань та відповідальності між туроператором і турагентом перед замовником туристичних послуг. Суди наголошують, що для вирішення цього питання необхідно враховувати положення статті 20 Закону України «Про туризм», відповідно до якої відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування перед туристом несе туроператор. Тобто, за невиконання та за якість виконання зобов’язання за договором про реалізацію туристичного продукту, укладеним турагентом як від імені туроператора, гак і від свого імені, несе туроператор. Указане положення щодо туристичного продукту діє незалежно від того, хто має надати чи надав ці послуги (звичайно, якщо іншим законом чи нормативно-правовим актом не передбачено, що відповідальність перед туристом несе третя особа). Посилання.

  • Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно для того аби встановити факт наявності моральної шкоди та підтвердити її належними доказами, необхідно враховувати положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1999 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

  • Якщо для надання доказів необхідно використовувати інформацію, яка міститься на Інтернет-сайтах, то судова практика зазначає наступне: "Статтею 188 ЦПК установлено порядок дослідження звуко- та відеозапису, проте процесуальним законодавством не врегульовано порядок дослідження інформації, що міститься в комп'ютерній мережі. Видається правильною практика судів, які проводять дослідження Інтернет-сайту за правилами ст. 188 ЦПК" (посилання).

Підписки

Подивитися усі підписки