Позовна заява про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування

Скачати
в зручному форматi

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ХАРКОВА

61168, м. Харків, вул. Блюхера, 7 б

ПОЗИВАЧ: ТКАЧЕНКО СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ

10 грудня 1959 р.н.

проживає за адресою: м. Харків, вул. Абрикосова, 5

тел. 057 757 32 39

Представник за довіреністю:

Дячук Микола Вікторович

61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 13

тел. 057 757 32 39

ВІДПОВІДАЧ: ХАРКІВСЬКА МІСЬКА РАДА як орган, що представляє

Територіальну громаду м. Харкова

майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003

тел: (057) 771-07-66 Факс: (057) 771-07-66

  • Ціна позову: 450 800 грн. 00 коп.

    Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати

позов пред'являється в порядку

виключної підсудності за місцезнаходженням

нерухомого майна відповідно ч. 1 ст. 114 ЦПК України

ПОЗОВНА ЗАЯВА

  • про визнання права власності в порядку спадкування  

Ткаченко Сергій Павлович з 20.12.1976 року та на теперішній час проживає в будинку № 5 по вул. Абрикосова в м. Харків.

Див. додаток № 1. Доказ реєстрації місця проживання позивача за адресою: м. Харків, вул. Абрикосава, 5 — копія паспорту позивача

Зазначений садибний (індивідуальний) житловий будинок в 1950 році було збудовано його батьком Ткаченко Павлом Федоровичем на земельній ділянці, наданій останньому загальними зборами колективного господарства “Червоний партизан”.[1]

Див. додаток № 2. Доказ спорідненості позивача та Ткаченко П.Ф. - копія свідоцтва про народження позивача

Див. додаток № 3. Доказ надання Ткаченко П.Ф. земельної ділянки — копія довідки Сільськогосподарської Артіль

“Червоний партизан” від 17.11.1959 року

Див. додаток № 4, 5. Доказ побудови Ткаченко П.Ф. будинку на наданій земельній ділянці — копія довідки Ради

депутатів Сталінського району м. Харкова, копія технічного паспорту домоволодіння

Право власності на відповідний будинок у подальшому зареєстровано не було.

Ткаченко Сергій Павлович вселився до вказаного житла та користувався ним як син власника. У зазначеному житлі також мешкала мати Ткаченко Парасковія Іванівна, з якою Ткаченко Павло Федорович (батько позивача) уклав шлюб у 1949 році.

Див. додаток № 6. Доказ шлюбних відносин Ткаченко П.Ф. з Ткаченко П.І. - копія свідоцтва про одруження

Ткаченко П.Ф. з Незовибатько П.І. ( шлюбне прізвище Ткаченко П.І.)

07 серпня 1976 року помер Ткаченко Павло Федорович (батько позивача).

Див. додаток № 7. Доказ смерті батька позивача — копія свідоцтва про смерть Ткаченко П.Ф.

05 березня 2001 року померла Ткаченко Парасковія Іванівна (мати позивача).

Див. додаток № 8. Доказ смерті матері позивача — копії свідоцтва про смерть Ткаченко П.І.

Після смерті батька та у подальшому матері позивач продовжував проживати та користуватися будинком № 5 по провулку Абрикосова в м. Харків, вважаючи себе єдиним законним власником майна набутого за батьком та матір'ю у спадок.

Зважаючи на викладені обставини справи позивач має право визнати за собою право власності на будинок в порядку спадкування.

1.

В судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

За змістом статті 524 ЦК Української РСР, який був чинним на час смерті батька та матері позивача, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно з ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Як передбачено п. 1. ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР “Дії, що свідчать про прийняття спадщини” визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 - 535 ЦК Української РСР.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов'язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

2.

У 1950 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року) (визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ), і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі ст. 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

  • Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29 липня 1959 року "Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР" (втратила чинність на підставі наступної Інструкції), Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

    За Інструкцією 1966 року реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння виключно в межах міст і селищ міського типу УРСР. Інструкція 1966 року передбачала перелік правовстановлюючих документів для реєстрації права власності, та порядок реєстрації права власності за їх відсутності.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

3.

Наведені підзаконні нормативні акти були прийняті для “формальної” державної реєстрації права власності на нерухоме майно та враховуючи принцип дії закону в часі підлягали застосуванню протягом часу їх дії.

Зважаючи на той факт, що вимогами законодавства чинного на момент виникнення права власності (1950 р.) державна реєстрація не передбачалась ні як підстава переходу права власності, ні як формальна констатація перед третіми особами факту переходу права власності, до реєстрації права власності, що виникло в 1950 році, має застосовуватись законодавство про реєстрацію права власності чинне на момент такої реєстрації.

Наразі питання реєстрації права власності на нерухоме майно врегульоване приписами Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р.

Відповідно до п. 49 зазначеного порядку для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об’єкт нерухомого майна заявник подає, зокрема, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.

Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна.

Зазначене узгоджується з ДБН А3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», який наводить порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти про прийняття їх в експлуатацію, та п. 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95.

В зазначеному ДБН А3.1-3-94 та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, роз'яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації.

За п. 3.1. зазначеного порядку документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Таким чином, у разі реєстрації сьогодні збудованого у 1950 році будинку, особою яка його збудувала, достатнім є подання технічного паспорту, який по своїй суті підтверджує факт відповідності будинку будівельним нормам та стандартам, а тому можливості його експлуатації.

Отже, для визнання права власності в порядку спадкування слід встановити, що будинок (домоволодіння) не є самочинним будівництвом та може спадкуватись як об'єкт права власності — нерухоме майно.

Зазначене узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України, викладену в Постанові від 18 грудня 2013 року по справі 6-23339св13:

наявність правових підстав для визнання за спадкоємцями права власності на будинок у порядку спадкування, з огляду на відсутність реєстрації права власності на окреслений будинок за спадкодавцем, пов'язується з такими фактами:

- будівництво відбулось на відведеній земельній ділянці;

  • - на момент смерті спадкодавця будинок був повністю збудований та введений в експлуатацію.

    У справі 6-23339св13 Верховний Суд України визнав (наявний за обставинами справи) акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію як доказ того, що будинок не є самочинним, бо зазначений документ передбачений як правовстановлюючий, на підставі якого здійснювалась реєстрація права власності за Інструкцією 1966 р. (посилання)

  • Позивачем надано суду

    Зазначені факти можуть підтверджуватись документами, визначеними Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, як правовстановлюючі, або встановлюватись з погосподарських книг сільських, селищних Рад.

- доказ надання Ткаченку П.Ф. земельної ділянки — копію довідки Сільськогосподарської Артіль “Червоний партизан” від 17.11.1959 року,

  • - доказ побудови Ткаченком П.Ф. будинку на наданій земельній ділянці — копію довідки Ради депутатів Сталінського району м. Харкова,

    Відповідно до п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

- доказ відповідності домоволодіння вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно — копія технічного паспорту.

Таким чином, позивач надав суду докази того, що домоволодіння не є самочинним будівництвом та може спадкуватись як об'єкт права власності — нерухоме майно.

  • Додатково позивач звертає увагу суду на наступне.

    Правова позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з питання розгляду судом справи про право на спадкування без попереднього звернення особи до нотаріальної контори для оформлення права на спадщину - (посилання)

Відповідно до п. 4.12., 4.15. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Водночас свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. За наслідком звернення до нотаріуса для отримання свідоцтва про спадщину, нотаріусом з підстави відсутності правовстановлюючих документів було відмовлено.

Див. додаток № 10. Доказ відмови нотаріуса у здійсненні видачі свідоцтва про право на спадщину — постанова

нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій

Як зазначає Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїх постановах від 25 грудня 2013 року по справі 6-35295св13, 28 травня 2014 року по справі 6-10784св14 в судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Також особа може звернутися до суду з позовом про захист спадкових прав шляхом оскарження дій нотаріуса за правилами позовного провадження у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Отже, оскільки за даних обставин справи відсутні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, відповідно до ст. 392 ЦК України належним способом захисту права позивача є звернення до суду з вимогою про визнання права власності в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, ст.ст. 529 - 535 ЦК Української РСР, Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», постанови Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», п. 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. ДБН А3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державному комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, п. 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95, п. 4.12., 4.15. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, керуючись ст.ст. 3, 118, 119 Цивільного процесуального кодексу України, позивач, -

ПРОСИТЬ СУД:

визнати за Ткаченко Сергієм Павловичем (10 грудня 1959 р.н., проживає за адресою: м. Харків, вул. Абрикосова, 5, ІПН 2076677138) право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок № 5 по вул. Абрикосова в м. Харків з надвірними спорудами.

Додатки:

1. копія паспорту Ткаченка С.П.,

2. копія свідоцтва про народження Ткаченка С.П.,

3. копія довідки Сільськогосподарської Артіль “Червоний партизан” від 17.11.1950 року,

4. копія довідки Ради депутатів Сталінського району м. Харкова,

5. копія технічного паспорту будинку,

6. копія свідоцтва про одруження Ткаченка П.Ф. з Незовибатько П.І. (дошлюбне прізвище Ткаченко П.І.),

7. копія свідоцтва про смерть Ткаченка П.Ф.,

8. копія свідоцтва про смерть Ткаченко П.І.,

9. копії договору про надання послуг з вивозу побутових відходів від 02.08.2006 р., договору про користування електричною енергією від 11.09.2008 р., копія акту-підряду про заміну лічильника електроенергії, договору про надання послуг з газопостачання, свідоцтва про державну реєстрацію як ФОП позивача, свідоцтва платника єдиного податку позивача, медичної картки позивача,

10. постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій

11. квитанція про сплату судового збору,

12. копія довіреності представника,

13. копія позовної заяви з додатками для відповідача.

01 травня 2015 року

Представник позивача

М.В. Дячук

1 Адреса буд. № 5 по вул. Червоношляхові в пос. Шевченки, Сталінського району м. Харків змінена на адресу: буд. № 5 по вул. Абрикосова в м. Харків. Див.довідку Міської комісії з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища ХМР № 125/6-14-ПІ від 22.10.2014 р.

  • Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати

  • З питання ототожнення поняття „виникнення права на спадщину“ та “виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини“: (посилання)

  • Деякі роз'яснення зі справ про спадкування виклали Верховний Суд України у Постанові від 30.05.2008 N 7 (посилання) та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у Листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 (посилання)

  • За Інструкцією 1966 року реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння виключно в межах міст і селищ міського типу УРСР. Інструкція 1966 року передбачала перелік правовстановлюючих документів для реєстрації права власності, та порядок реєстрації права власності за їх відсутності.

  • У справі 6-23339св13 Верховний Суд України визнав (наявний за обставинами справи) акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію як доказ того, що будинок не є самочинним, бо зазначений документ передбачений як правовстановлюючий, на підставі якого здійснювалась реєстрація права власності за Інструкцією 1966 р. (посилання)

  • Зазначені факти можуть підтверджуватись документами, визначеними Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, як правовстановлюючі, або встановлюватись з погосподарських книг сільських, селищних Рад.

  • Відповідно до п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

  • Правова позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з питання розгляду судом справи про право на спадкування без попереднього звернення особи до нотаріальної контори для оформлення права на спадщину - (посилання)

Підписки

Подивитися усі підписки