Заява про закриття провадження у справі за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (підвідомчість земельних спорів) 4.00

Check deal
Перевір свій договір
Пiдписуєте важливий договір? Переконайтеся, що з його підписанням Ви не поставите всі Ваші інтереси в зону ризику!
Скласти цей документ за своїми умовами

до Окружного адміністративного суду м. Києва

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

 

судді Ярема Л. М

по справі № 820/4545/18

 

Третьої особи: Чалого Юрія Васильовича

РНОКПП 1213161790

адреса проживання: 01168, м. Київ, вул. Героїв Праці, буд. 10,

тел. (057) 704 12 78

 

в особі представника за довіреністю

Боголюбова Олександра Івановича

адреса: 01002, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 53,

оф. 18, тел. (057) 704 32 32

 

  • ЗАЯВА

    Наголошуємо, що при вирішенні питання стосовно підвідомчості земельного спору судам слід аналізувати не лише предмет та склад сторін спору, а й підставу позову, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін.

    Тобто, має бути вирішено чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

про закриття провадження у справі за заявою, яку

  • не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства

    Позиція судів вищої інстанції щодо визначення форми судочинства, в порядку якого мають бути вирішені спори, що виникають із земельних правовідносин із участю суб'єкта владних повноважень є неоднозначною.

    Так, в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 зазначається, що вирішення спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, віднесено до компетенції адміністративних судів, а земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, розглядаються за правилами цивільного судочинства. Тобто, іде мова про те, що визначення форми судочинства залежить від того чи виступає суб'єкт владних повноважень у правовідносинах як власних земельної ділянки, чи як орган, що здійснює управлінські функції щодо неї.

    В Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 зазначається, що спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства.

    А в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 було зазначено, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, або органом виконавчої влади пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

    Детальніше щодо обґрунтування визначення форми судочинства при вирішенні спорів, що виникають із земельних правовідносин дивись перелічені вище Постанови: (посилання) (посилання) (посилання)

 

У провадженні судді Окружного адміністративного суду м. Києва Яреми Л.М. знаходиться справа № 820/4545/18 за позовом Золотарьова О.А. до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, за участі третьої особи Чалого Ю.В. про скасування розпорядження про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Демянчук Ю. Особливості правового регулювання земельних відносин (посилання)

 

За змістом позовної заяви позивач стверджує про публічно-правовий характер зазначеного спору, оскільки, на його переконання, Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області діяла як суб'єкт владних повноважень та реалізовувала саме управлінські функції у сфері земельних правовідносин.

 

  • 1. Питання про те, якому суду (місцевому чи адміністративному) підвідомча справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто є вони приватноправовими чи публічно-правовими.

    Бринцев О.В. Розмежування компетенції адміністративних і господарських судів: проблеми та перспективи (посилання)

    Також, з питанням розмежування компетенцій, судів, щодо розгляду спорів за участю суб'єкта владних повноважень рекомендуємо ознайомитись із судовою практикою:

    Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.02.2006 N 01-8/301 (посилання)

    Інформаційний лист Верховного Суду України від 26.12.2005 N 3.2.-2005 (посилання)

 

З цією метою судам слід аналізувати предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог.

 

Місцевим судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

 

У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке:

  • 1) виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок;

    Відповідно до ч. 2 ст. 150 Конституції України та статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Тому рішення Конституційного Суду України має вирішальне значення при визначенні форми судочинства, в порядку якого мають бути вирішені спори, що виникають із земельних правовідносин із участю суб'єкта владних повноважень.

    Так, Конституційний Суд України визначає, що системний аналіз положень Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією та законами України до їхньої компетенції, є суб’єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб’єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують у межах закону питання в галузі земельних відносин.

    Детальніше про визначення публічно-правового характеру земельних відносин з участю органів місцевого самоврядування дивись Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 р. № 10-рп/2010 (посилання)

2) з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (зокрема, наданні земельних ділянок громадянам у користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

 

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

 

Згідно з частиною другою статті 13 Конституції України кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

 

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

 

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

 

Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

 

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру підвідомчі місцевим судам.

 

  • Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі місцевим судам.

    Руженцева Є.О. Розмежування судових юрисдикцій при вирішенні земельних спорів: новели законодавства (посилання)

 

2. Верховний Суд України розглядаючи спір про визнання протиправними та скасування наказів ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛІВ НА РОЗРОБЛЕННЯ ПРОЕКТІВ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ЩОДО ВІДВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК у своїй постанові від 24.02.2015 у справі № 21-34а15 виклав наступну правову позицію: до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд України НЕ здійснює вказаний позивачем розподіл рішень, які приймаються з метою передати у власність або користування земельні ділянки, на ті, що приймаються внаслідок реалізації управлінських функції у сфері земельних правовідносин (надання дозволу на розроблення проекту землеустрою) та ті, які спрямовані на розпорядження землею від імені власника (затвердження проекту землеустрою, про укладення договору оренди).

На думку Верховного Суду України, зазначені рішення як в сукупності так і кожне окремо спрямовані на розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, тобто мають приватноправовий характер.

 

3. Суд при вирішенні окресленого в цій заяві питання має застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

 

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

 

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria” від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

 

  • Зазначена правова позиція з цього приводу викладена у рішеннях колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-551а14, від 24.02.2015 у справі № 21-34а15, від 09.12.2014 у справі №31-308а14.

    Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року було внесено зміни до процесуального законодавства України, відповідно до яких висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів - є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Проте, суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

 

4. У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначена категорія справ ПРЯМО ВИЗНАЧЕНА як справа, що має розглядатись місцевими судами: “спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК (ст. 19 за новою редакцією ЦПК, станом на момент звернення до суду) розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки”.

 

Окреслені міркування знайшли своє відображення в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

 

Відповідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” (на яку також посилається і позивач) земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, розглядаються за правилами цивільного судочинства.

 

З огляду на вищевикладене, керуючись ст 44, 238 Кодексу адміністративного судочинства України, Чалий Ю.В., -

 

ПРОСИТЬ СУД:

 

закрити провадження у справі № 820/4545/18 за заявою Золотарьова О.А. до Білоцерковської районної державної адміністрації Київської області, за участі третьої особи Чалого Ю.В. про скасування розпорядження про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, як такої, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Підставами закриття провадження у справі є обставини, які підтверджують неправомірність виникнення процесу і неправомірність його подальшого продовження, або неможливість чи недоцільність подовження розгляду справи. У зв'язку з цим припинення провадження у справі виключає можливість повторного звернення тієї ж особи до суду з таким самим позовом (у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).

 

  • "06" вересня 2018 року

    Законом України “Про судовий збір” у редакції від 01.09.2015 року на відміну від попередніх редакцій передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду не тільки в разі закриття (в адміністративному та цивільному судочинстві), а і в разі припинення (в господарському судочинстві) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Представник за довіреністю

О.І. Боголюбов

(копія довіреності міститься

в матеріалах справи)

  • Наголошуємо, що при вирішенні питання стосовно підвідомчості земельного спору судам слід аналізувати не лише предмет та склад сторін спору, а й підставу позову, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін.

    Тобто, має бути вирішено чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

  • Позиція судів вищої інстанції щодо визначення форми судочинства, в порядку якого мають бути вирішені спори, що виникають із земельних правовідносин із участю суб'єкта владних повноважень є неоднозначною.

    Так, в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 зазначається, що вирішення спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, віднесено до компетенції адміністративних судів, а земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, розглядаються за правилами цивільного судочинства. Тобто, іде мова про те, що визначення форми судочинства залежить від того чи виступає суб'єкт владних повноважень у правовідносинах як власних земельної ділянки, чи як орган, що здійснює управлінські функції щодо неї.

    В Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 зазначається, що спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства.

    А в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 було зазначено, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, або органом виконавчої влади пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

    Детальніше щодо обґрунтування визначення форми судочинства при вирішенні спорів, що виникають із земельних правовідносин дивись перелічені вище Постанови: (посилання) (посилання) (посилання)

  • Демянчук Ю. Особливості правового регулювання земельних відносин (посилання)

  • Бринцев О.В. Розмежування компетенції адміністративних і господарських судів: проблеми та перспективи (посилання)

    Також, з питанням розмежування компетенцій, судів, щодо розгляду спорів за участю суб'єкта владних повноважень рекомендуємо ознайомитись із судовою практикою:

    Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.02.2006 N 01-8/301 (посилання)

    Інформаційний лист Верховного Суду України від 26.12.2005 N 3.2.-2005 (посилання)

  • Відповідно до ч. 2 ст. 150 Конституції України та статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Тому рішення Конституційного Суду України має вирішальне значення при визначенні форми судочинства, в порядку якого мають бути вирішені спори, що виникають із земельних правовідносин із участю суб'єкта владних повноважень.

    Так, Конституційний Суд України визначає, що системний аналіз положень Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією та законами України до їхньої компетенції, є суб’єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб’єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують у межах закону питання в галузі земельних відносин.

    Детальніше про визначення публічно-правового характеру земельних відносин з участю органів місцевого самоврядування дивись Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 р. № 10-рп/2010 (посилання)

  • Руженцева Є.О. Розмежування судових юрисдикцій при вирішенні земельних спорів: новели законодавства (посилання)

  • Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року було внесено зміни до процесуального законодавства України, відповідно до яких висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів - є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Проте, суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

  • Підставами закриття провадження у справі є обставини, які підтверджують неправомірність виникнення процесу і неправомірність його подальшого продовження, або неможливість чи недоцільність подовження розгляду справи. У зв'язку з цим припинення провадження у справі виключає можливість повторного звернення тієї ж особи до суду з таким самим позовом (у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).

  • Законом України “Про судовий збір” у редакції від 01.09.2015 року на відміну від попередніх редакцій передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду не тільки в разі закриття (в адміністративному та цивільному судочинстві), а і в разі припинення (в господарському судочинстві) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

     

Про Дом юриста кажуть
"Сьогодні Дом юриста є одним з найсучасніших інноваційних правових ресурсів України"
"Юридичні послуги мають бути доступними кожному. Компанія "Дом юриста" доводить, що все це реально"
"Це перший сервіс, який полегшить роботу юристам та допоможе людям з легкістю складати заяви до різних державних органів"